Apuntes para la critica del discurso progresista historicamente existente

Abstract

From a dialectical hermeneutic methodology that discusses different ideological texts produced in particular political contexts of power, the objective of the article lies in defining a critical line that points out inconsistencies and contradictions before what generically can be defined without much conceptual precision as progressive discourse, that is: a discursive formation that brings together different social movements, civil organizations and political parties --in theory-- of frank counter-hegemonic character. It is concluded that morally the progressive discourse is not by itself bad, good, or neutral, everything will depend, ultimately, on the tastes and preferences of each person built by their cultural biases and, more specifically, in the heat of the processes of political socialization by which they have been conditioned ontologically. Therefore, rather than a critique of the historically existing progressive discourse, a review must be made of the tendentious way in which certain political actors use this discourse to validate their hegemonic interests in their context of action. In addition, in many verifiable respects this discourse can mean the justification of authoritarian practices that contravene the enjoyment and enjoyment of fundamental rights, which does not mean that the authors bet on conservative political and ideological positions.Виходячи з діалектичної герменевтичної методології, яка обговорює різні ідеологічні тексти, створені в конкретних політичних контекстах влади, мета статті полягає у визначенні критичної лінії, яка вказує на невідповідності та суперечності перед тим, що загалом можна визначити без особливої концептуальної точності як прогресивний дискурс, тобто це: дискурсивна формація, яка об’єднує різні соціальні рухи, громадські організації та політичні партії — теоретично — відвертого контргегемоністського характеру. Зроблено висновок, що з моральної точки зору прогресивний дискурс сам по собі не є поганим, хорошим чи нейтральним, все залежатиме, зрештою, від смаків і уподобань кожної людини, побудованих на її культурних упередженнях і, точніше, в розпалі процесів політична соціалізація, якою вони були зумовлені онтологічно. Тому, замість критики історично існуючого прогресивного дискурсу, необхідно переглянути тенденційний спосіб, у який певні політичні актори використовують цей дискурс для підтвердження своїх гегемоністських інтересів у контексті своїх дій. Крім того, у багатьох аспектах, які можна перевірити, цей дискурс може означати виправдання авторитарних практик, які суперечать здійсненню та реалізації основних прав, що не означає, що автори роблять ставку на консервативні політичні та ідеологічні позиції.